За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871
року в Новоград-Волинському в інтелігентній
родині народилася Лариса Петрівна Косач.
Мати - письменниця Олена Пчілка, батько - юрист,
громадський і культурний діяч. Вони багато зробили
для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали
про її гуманітарну освіту.
Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою,
не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками
лункими коридорами. Учителями її були мати,
батько, а також книги і життя. Лесина мама, як
щира українська патріотка, негативно ставилася до
казенної, до того ж російсько-мовної шкільної науки.
У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені
книги – “Кобзар” Т.Шевченка, твори Ж.Верна,
Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість - невтомна
дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку,
а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує
більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років,
заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої
Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш “Надія”.
З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня
стали призванням, сенсом її життя.
Леся була музично обдарованою дитиною. На
думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки
першокласною піаністкою, а й композитором,
бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була
прекрасною. Леся швидко запам’ятовувала народні
пісні, гарно співала. Леся дуже любила бувати
на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся
промочила ноги і застудилася… Минав час. Коли
дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою,
добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним
викликом існуючим порядкам, утвердженням права
на функціонування рідної мови. Так починала свій
літературний шлях юна Леся Українка.
Оптимізмом віє від її поезії, жагою до життя. Тоді
Леся ще не певна, що своїм словом здійснить подвиг
незрівнянно вищий, ніж могла досягти практичною
діяльністю.
Лесина хвороба - туберкульоз кісток - прогресувала.
Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки,
непримиренність до угодовства й компромісів
робили Лесю Українку наймужнішою серед
численних тогочасних поетів.
В особистому житті Лесі Українки було багато
страждань. Познайомилися з Сергієм Мержинським
у липні 1897 р. в Криму. Їх поєднала чуйність до
всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна
праця, мрії, навіть хвороба. Останні роки короткого
життя Сергія Мержинського були осяяні світлом
прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси
Лесі Українки.
У 1888 році Леся вперше поїхала на лікування до
Одеси. Тяжка хвороба гнала її, як з “дерева відірваний
листок”, з рідної Волині в теплі краї. В міру того,
як рухався поїзд, “матінка-природа” розмотувала
перед нею свої поетичні “нитки”. Одеса, Крим…
Чорне море. Коли Леся побачила його вперше, була
приголомшена. Але де б не була поетеса, завжди
тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ
України. Леся Українка вивчала історію свого народу,
її дивувало, що такий народ, як українці, з багатющою
історією, культурою, не має свого державного
об’єднання, змушений перебувати в залежності від
Росії. Не дивлячись на тяжку долю, Леся прагнула
активної участі у громадському житті. Проявляла
інтерес до різних галузей знань, знала багато мов,
робила численні переклади. Великою пристрастю
віяло від її поезії. Леся Українка служила своєму
народові огнистим словом, яке рвалося з глибини
самого серця.
1 серпня 1913 року в грузинському містечку
Сурамі перестало битися її серце. Тіло великої
дочки українського народу було перевезено в Київ і
поховано на Байковому кладовищі. Вогонь пісень Лесі
Українки палає уже понад століття. Це незгасимий
вогонь таланту, справжнього, від Бога. Леся Українка
– це така багатогранна творча особистість, про яку
М.Бажан сказав: “В історії світової літератури важко
знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,
мудрістю, проникливістю, значущістю”.
Нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про
Лесю, як шана наша пам’яті її великій.
