У Хорватії зібралися представники українських громад цієї Республіки, а також Сербії, Словенії, Боснії та Герцеговини. Це перший збір українців колишньої Югославії після громадянської війни 1991-1995 років, внаслідок якої утворилося шість незалежних держав, а тутешнє українство, колись єдине, розкололось на кілька частин, опинившись ніби на островах. Українці під час тих кривавих подій були по різні боки фронтів, воюючи і за словенців, і за хорватів, сербів і навіть за мусульман. Але попри тривалий мир колишньою Югославією і досі блукає привид тієї братовбивчої війни, яка для когось була визвольною, а для когось — громадянською. Ще пам’ятаються взаємні образи, не вгамувався біль утрат, не зникли сліди від куль та осколків на багатьох будинках міст і сіл, ще продовжують вмирати від ран, завданих на тій війні, її ветерани та інваліди. Тож взаємини між народами колишньої федерації поки що, на жаль, не можна назвати теплими і довірливими. Хоча рік у рік вони поліпшуються. Зміцнюються економічні та культурні зв’язки, утворюються змішані родини. Час поступово бере своє.
МИ ЗУСТРІЛИСЯ у Славонському Броді не випадково. По-перше, місто розташоване майже в центрі колишньої Югославії, по-друге, має символічну назву: настав час шукати броду, щоб здолати перепони, які розділяють українців, та нарешті збудувати між ними мости, — сказав, відкриваючи міжнародний форум українців, один із його ініціаторів, лідер української громади Славонського Броду Михайло Семенюк.
 |
Хореографічний ансамбль Українського культурно-просвітнього товариства імені Тараса Шевченка з міста Прнявор (Боснія та Герцеговина). Фото автора. |
Йшлося про стан українського руху в нових незалежних державах та про можливості співробітництва між нашими громадами. Становище кожної з них певною мірою залежить від політичної та соціально-економічної ситуації в цих країнах. Найуспішніша з-поміж своїх колишніх сестер Республіка Словенія. Вона увійшла до НАТО та ЄС, рівень життя її громадян вищий, ніж у сусідніх державах. Проте не можна сказати, що умови для розвитку національних меншин у цій країні найліпші. В українців Словенії проблем не менше, ніж у їхніх єдинокровних братів з інших республік колишньої Югославії. Не відстає за темпами економічного розвитку і Хорватія, яка вже стала членом Північноатлантичного альянсу та ось-ось має вступити до ЄС. Українство в цій країні — на етапі відродження. Два роки тому воно здійснило своєрідну національну революцію: вийшло з Союзу русинів і українців та утворило окрему організацію «Українська громада Республіки Хорватія», оскільки партнери по союзу не визнавали ні України, ні її святинь. Влада цієї країни дуже прихильно ставиться до українців, бо вони, по-перше, брали участь у визвольних змаганнях хорватського народу, а по-друге, Україна першою з-поміж інших країн визнала незалежність Хорватії. Лідери української меншини представлені в органах місцевого самоврядування. Чимало культурно-освітніх проектів громади фінансує держава.
День у день зміцнюється економічний потенціал Сербії. Українська меншина в цій країні невелика, але активністю переважає решту. Має 12 українських шкіл, десятки хореографічних та вокальних ансамблів. Щороку у Сербії проходить міжнародний фестиваль української народної творчості «Калина», в якому беруть участь колективи та виконавці з Європи.
І лише у Боснії та Герцеговині ще й досі не все владналося. Управління цієї держави здійснюється з двох адміністративних центрів: сербського та мусульмансько-хорватського. Однак реальну владу тут має комендатура військ ООН. 49 відсотків території країни належить сербам, решта – хорватам та мусульманам. І ці уламки не утворюють одне ціле. Якщо сербські райони позначити червоним, а хорватсько-мусульманські – зеленим, то загальна карта країни нагадуватиме зелену сукню у червоний горошок. Серби вважають столицею Баню Луку, хорвати і мусульмани – Сараєво. І це не єдине протиріччя між цими народами. Є чимало таких, що їх вони навіть не можуть доладно сформулювати. Просто не довіряють одне одному, і все. Тож мир у цій країні тримається на волосині. «Це порохова бочка з запаленим гнотом», — кажуть українці з Боснії. ....
І досі в цій країні немає українського посольства. Замість нього – канцелярія в Сараєво. Українці розпорошені на декілька товариств. Але не тому, що між ними немає згоди, а через те, що територія країни розколена. Певна річ, унаслідок цього наша громада підупала на силі. А була ж колись численною і потужною. Адже саме сюди приїздили українці під час першої хвилі еміграції, а вже потім розселялися у Сербії, Хорватії, Словенії. Тут започатковано чимало духовних, освітніх, культурних, театральних, мистецьких традицій, які українські переселенці перенесли згодом на терени сусідніх країн, а також до Канади, США, Австралії. Але традиції боснійських українців таки беруть гору над всіма негараздами, переконаний один із лідерів боснійських українців Стево Гаврилюк. Відновлено роботу українського самодіяльного театру. Ожили десятки вокальних та хореографічних ансамблів. Відроджено фестиваль народної творчості «Червона калина». Словом, хоч каміння з неба, а вкраїнське життя все одно триває.
Було видно, що учасники зустрічі — патріоти своїх держав. І якби йшлося тут про політику, міждержавні стосунки, то навряд чи дійшли б згоди. Тож одразу окреслили тематику розмови: культура, освіта, видавничі справи. «Кінцева мета цього форуму — утворити міждержавну асоціацію українських громад, яка матиме змогу залучати кошти фондів ЄС на реалізацію своїх проектів. Але слід добре обміркувати, на яких засадах об’єднуватися», — сказав голова Української координації у Хорватії Віктор Филима. Всі погодилися працювати у цьому напрямі. Вносилося чимало слушних пропозицій щодо майбутніх спільних проектів, зокрема, проведення фестивалів, організація дитячих мовних таборів. «Будуть кошти з фондів ЄС чи ні, а маємо тим часом об’єднати власні можливості та ресурси, аби допомогти слабшим вийти на вищий рівень», — говорив голова Національної ради української меншини Сербії Мирослав Калинюк.
Чимало було у тій розмові каменів спотикання: чи має нове об’єднання набути статусу юридичної особи або якогось іншого, як ним керувати, і таке інше. Дійшли згоди, що таке об’єднання необхідне, що всі учасники форуму мають увійти до складу ініціативного комітету зі створення міжнародної асоціації українців, наступне засідання якого має відбутися в іншій країні: Сербії, Словенії чи Боснії. Координатором комітету обрано Віктора Филиму.
— Боюся, проте, що тільки-но почнемо створювати асоціацію зі статусом юридичної особи, для якої треба місце прописки у якійсь столиці, то від тієї довіри, що панувала сьогодні, не залишиться й сліду, а тому, вочевидь, нашу співпрацю слід зафіксувати багатосторонньою угодою, — міркує Віктор Филима.
МІЖНАРОДНИЙ форум українців тривав до вечора і поступово перетворився на Восьмий міжнародний фестиваль дитячої творчості, адже українські лідери привезли з собою до Славонського Броду по кілька творчих колективів. Учасників творчого змагання привітали посол України в Хорватії Борис Зайчук, представники хорватської обласної і місцевої адміністрацій, лідери українських громад.
Вдарили музики. І ніби вихор увірвався до фестивальної зали, розкручуючи запальний український танок. Що не ансамбль, то характер, то самобутній стиль, на котрі наклали відбиток місце проживання, традиції, умови, в яких плекається мистецтво танцю. Дуже вправними, майже професійними, були юні танцюристи з Сербії, швидкими й запальними – виконавці з Боснії, а колективи з Хорватії ніби розмовляли з глядачем мовою танцю. Дивлюсь, а на сцені з акордеоном у руках у складі інструментального ансамблю Михайло Семенюк. Еге, та він, виявляється, і швець, і жнець, і на дуду грець! Мало того, що пан Михайло — один із лідерів хорватських українців, то він ще й успішний підприємець, меценат української справи, відмінний музикант, ініціатор цього фестивалю. Як ушкварив разом із іншими виконавцями мелодію гопака — аж люстри захиталися. «Займаюся танцями, співами, музикою з семирічного віку. Цього року відзначатиму 40-річний ювілей своєї участі в самодіяльній народній творчості української громади», – похвалився пан Михайло.
– Пісні і танці – один із засобів нашої боротьби за душі юних українців. Але катастрофічно не вистачає хореографів, диригентів. У цьому нам мала б допомогти Україна, – говорить представник української громади у Раді з питань національних меншин при уряді Республіки Хорватії Лариса Углешич-Прокопенко.
У цих творчих перегонах — знаю напевне — переможених не було. Перемогла, як мовиться, дружба. Бачили б ви, який спільний танець скомпонували учасники двадцяти колективів під час забави. Самі, без режисерів і хореографів. Я назвав би його танком української єдності. Поки дорослі ведуть перемовини про інтеграцію, діти її вже досягли.
http://www.silskivisti.kiev.ua/18417/print.php?n=3763 |
