|
|||||
|
|||||
...Після другої світової війни збіднілі і в багатьох випадках переслідувані українці почали напускати Боснію та шукати кращого життя у інших частинах тодішньої Югославії або за кордоном і за океаном. Багато людей переїжджає до Славонії, Бачки, Сріму, а велике число залишають Югославію і поселяються в Західній Європі, Америці, Канаді та Австралії. До Австралії вже деякі "боснійські" українці приїхали 1949 року та в 50-их роках. Найбільше число українців з колишньої Югославії почали оселятися в Австралії 1969 – 1975 років в той час коли Австралійський уряд брав на роботу людей з різних країн Європи і світу. Найбільше тих людей поселилися у Вікторії, в Джілонґу та Мельбурні, а також і по інших частинах Австралії, Аделаїда, Сідней, Брізбен, Ґолд Коуст та по інших містах. Багато хто переїжджав до Австралії з економічних причин, але були і ті, які мусіли приїхати сюди задля політичних причин. Спеціально це стосується національно свідомих провідників українського народу на яких комуністичний уряд тодішньої країни дивився, як на ворогів народу.
Приїжджаючи до нової країни вони принесли із собою і свою віру, культуру і звичаї, які зберегли від своїх дідів і прадідів. Тому і не дивно, що на кожному місці де б не збиралися українці з країн колишньої Югославії чути гарну українську пісню, українську мову... У перших початках переселення до Австралії деякі новоприбулі українці з колишньої Югославії задля різних обставин (сімейних і громадських) опинилися поза українською церквою і спільнотою, хоча ніколи не забули якого народу вони діти. Багато поселенців і їхніх нащадків включилися до вже існуючої української спільноти в Австралії і своїми досвідом і знанням дали і надалі дають великий внесок цій спільноті тут в Австралії. Так, як в Боснії, Славонії і в цілій колишній Югославії Наша Церква була невід`ємною частиною щоденного життя так і в Австралії "боснійські" українці залюбки не тільки ходять до Нашої Церкви, а дбають та підтримують її щоденно. Більшість цих людей не привикли бути членами будь-яких організацій, а натомість церкву уважали центром духовного та культурного розвитку. Щиро сподіваюсь, що наступні роки перед нами допоможуть нам усім українцям де не будь ми народилися, звідкіля ми би не приїхали і де не будь ми живемо стояти мужньо на одному єдиному шляху, який веде нас до Бога і який пригадуватиме нам, що ми синами і дочками великого і славного українського народу....>>> |
Новини
